Білик Юрій Васильович – директор комунального закладу «Новопавлівський опорний заклад загальної середньої освіти  І-ІІІ ст. Новопавлівської сільської ради».

   Я дуже довго не міг почати своє есе. Думки, як то кажуть, роєм вертілися в голові, і ніяк не з'являлася та, яка стала б першою.  Вісімнадцять років на  педагогічному терені,  на посаді директора  3 роки... Багато це чи мало? Педагогічний досвід багатий і як педагог я цілком відбувся, а ось як керівник?  Начебто нічого серйозного не зробив, не досяг  високих результатів. Я спробував себе в різних педагогічних іпостасях: молодим спеціалістом  прийшов в Іванівську сільську школу вчителем фізичної культури.

       З чого почалася моя Школа? З турбот і неурядець, дзвінків з уроків і дзвінків із РВО, з батьків та учнів, походів та екскурсій, перевірок та комісій, батьківських зборів та педрад, спроб та помилок, роздумів… Потім звільнилася посада вчителя трудового навчання в Новопавлівській середній загальноосвітній школі №1 і я зрозумів, щоб якісно організувати учбовий процес з цього предмету,   мені потрібно змінити кваліфікацію. Рішення про необхідність отримання мною другої вищої освіти виникло само собою. Я  став студентом Слав`янського  педагогічного університету за спеціальністю «Вчитель трудового навчання, креслення та основ здоров`я», який успішно закінчив у 2004 році.

Час творчого пошуку: становлення мене як педагога, впровадження нових методик і при цьому збереження шкільних традицій.  Отже, в житті можна встигнути багато, але головне що я посадив дерево (і не одне), майже побудував свій будинок,  виростив двох синів.

       Я не помітив, як пролетіли роки,  і ніколи не уявляв, який сюрприз піднесе мені життя. Улюблена школа, що виростила мене, як педагога,  залишилася без керівника. Мені була надана ця довіра - я став директором.    Трапилося те, що трапилося.   Я знаю, що кожен директор школи переживав ті ж самі почуття,  що і я в той момент, і тоді мені здавалося, що ось починається щось грандіозне в моєму житті, що доля дає мені шанс - створити таку школу, про яку мріяв. Школу, де буде комфортно всім - і учням, і вчителям.

Директор сільської школи. Твоє життя, як на долоні, кожен твій крок і рух на виду. Тебе, твою сім'ю, дітей всі знають. І ти всіх пам'ятаєш і знаєш. Перед тобою твій випускник. Ким він став, який він працівник, батько? Що школа не доробила, недогледіла - потім з цим тобі жити. Його діти прийдуть до тебе в школу. Виховуючи учнів, ти виховуєш все село, від тебе залежить його майбутнє. Директор в селі не тільки керівник: він і завгосп, і агроном, і лісник, і артист, і тваринник, і будівник, і водопровідник і т.д.

      Кожен вчитель повинен прагнути «посадити в душі дитини троянду», і там не залишиться місця чортополоху. А для цього мало знати свій предмет, мало володіння комп'ютером і сучасними інформаційними технологіями. І керівник, яким би талановитим він не був, один не зможе виховати і навчити людину, що відповідає всім вимогам сучасного суспільства. Потрібна єдина команда, що уміє виховати і потрібні охочі виховуватися. Виховувати повинна школа. Але це вже пройдений етап. Сім'я, школа, громадськість - від їх узгодженої роботи залежить, яким буде кінцевий результат.

Щоб заслужити авторитет і пошану, кожен керівник повинен збудувати для себе піраміду цінностей. Моя піраміда така:

• на першому місці - душевне, етичне і фізичне здоров'я, оскільки тільки вони роблять життя по-справжньому насиченим, упевненим, цікавим і значущим.
•  на друге місце я особисто поставив здатність і бажання жити в радості, щасті і добрі. Оскільки це робить життя потрібним, але це не приходить само собою, цьому треба вчитися, бо без власних досягнень, успіхів, упевненості, без готовності допомагати іншим, без тих багатств матеріальних і багатств душі тобі ні з чим йти до інших, і навряд ти будеш корисний їм.
•  на третьому місці готовність і уміння спілкуватися, взаємодіяти, вибудовувати відносини з природою, суспільством і кожною людиною окремо.
•  на четверте місце можна висунути конкурентноспроможність як в професійному плані, так і в межах взаємостосунків з людьми на виробництві і в суспільстві. Я говорю про особисту привабливість і виразність, якщо ти вибрав професію, то постарайся стати кращим на вибраному терені.

         З чого і з кого почати?

     Це колектив педагогів, батьки, і діти, які вірять тобі. Це адміністрація, що вирішила допомогти тобі. Велика сила, з якою можна гори звернути. І ми це зробили.. За підсумками  атестації 2011-2012 навчального року школа отримала оцінку «відмінно». Стала однією з кращих по підготовці до нового навчального року. Колектив вірить в свої сили: підвищується якість навчання, зміцнюється матеріально-технічна база школи.

     У школі проходять районні та обласні семінари для керівників, вчителів, заступників директорів. Стало краще працювати, коли в 2009 році була реконструйована будівля школи. Вона відповідає всім сучасним вимогам. Учні стали радувати перемогами на змаганнях, олімпіадах і конкурсах. У основі всіх наших успіхів злагоджена творча робота педагогів, батьків та учнів.

         У нас в школі в кожному класі є батьківський комітет, по школі - опікунська рада школи, дитяча організація «Журавлик». Разом з ними плануємо і здійснюємо  навчання і виховання, вирішуємо проблеми. Регулярні звіти директора школи перед педагогічним колективом і батьками. Повна прозорість діяльності керівника, тільки тоді тобі повірять і лише тоді можна успішно здійснювати керівництво.

             Школа завжди повинна крокувати в ногу з часом, бути конкурентоздатною, не зупинятися на  досягнутому. А це значить потрібно на майбутнє визначити свої цілі, поставити перед собою задачі, працювати спільно і багато, щоб допомогти дитині пізнати світ і людину. У наш неординарний  час (часто і вже давно говорять перехідний) всі хочуть швидко, миттєво одержати все і  відразу, виграти, вважаючи, що це і є успіх. Наша мета - виховати таку людину, для якої вище щастя і задоволення полягають в тому, щоб творити, робити, відкрити!

              Навчитися бачити в інших чесноти, особливості, робити маленькі відкриття і, захоплюватися чудовими проявами людської поведінки, бути сучасним, не командувати, не принижувати, не висувати тільки власне «я» повинен кожен керівник, особливо директор школи, інакше немає йому місця там, де формується майбутній член суспільства.

 Сучасний директор школи, хто він?

 Чи вчитель, чи менеджер, чи чиновник… ще довго можна продовжувати ряд статусних позицій і, насправді, сьогодні важко зрозуміти, хто ж він є, тому що серед калейдоскопу картинок, що змінюють одна одну, навіть протягом одного робочого дня можна відчути себе і окриленим, і спустошеним, і  безпорадним, і творчим.  Це вносить особливий колорит у відчуття дійсності і робить працю  на посаді незвичайно важкою, але до біса цікавою.

     Ті ж люди, ті ж стіни, але відчуття на собі відповідальності за молодих педагогів, учнів, батьків у свої 38 років, стало для мене своєрідним викликом долі, що відкриває нові горизонти в моїй педагогічній діяльності. Я бачив їх у тому, що, зберігаючи краще в школі, потрібно прийняти нову якість - стати лідером для своїх вчителів, зберігаючи усередині себе трепетне відношення до них. 

      Я хотів бути директором, чия влада не була б авторитарною, щоб мої відносини з колегами будувалися на довірі і пошані. Розуміючи, що «влада - це тягар», як говорив Іван Каліта, я вірив, що вона давала мені можливість створити власний освітній простір в рамках школи і реалізувати свої власні уявлення про виховання і навчання як унікальні творчі процеси, що забезпечують умови для самореалізації, самоосвіти, самовиховання учня і вчителя.

    Для цього слід було чітко визначити свої світоглядні позиції і починати діяти, будувати свій власний шкільний світ, оскільки я розумів, що школа - це якийсь відрізок життя для учнів, який повинен бути прожитий плідно, цікаво, гідно. А для вчителів школа повинна стати не просто роботою, але і  можливістю самореалізації, що приносить задоволення, бо тоді в роботі є зміст, коли ти можеш гордитися своїми досягненнями, а не просто заробляти гроші. Найголовнішим принципом своєї роботи я визначив свободу вибору як для вчителів, так і для учнів. Пам'ятаючи про основний постулат гуманістичної психології К.Роджерса про адекватне щире самовираження, я дозволив кожному в своєму великому колективі стати самим собою. Так було легшим визначити своїх однодумців і тих, хто ними повинні були стати.

 Свобода вибору давала моїм колегам можливість розвиватися в самостійно вибраному ними руслі, самоудосконалюватися, вивчати нові освітні технології, ділитися своїм досвідом, своїми педагогічними знахідками.

   Так, ми багато і плідно трудилися над собою і старалися, щоб наші діти по рівню освіти могли конкурувати з учнями міських шкіл. І коли на сцену разом з учнями великих визнаних шкіл підіймаються учні нашої школи – призери обласних предметних олімпіад та конкурсів, переможці спортивних змагань, а відбувається це щорічно, охоплює відчуття радості і гордості.

 Пріоритетним напрямом свого освітнього простору ми всі одноголосно вважаємо виховання, тому що для більшості дітей  тільки в школі створене виховуюче середовище, яке по своїй якості унікальне, тому що нам вдалося створити в школі атмосферу психологічної безпеки, клімат взаємної довіри. Ми вчилися і вчимося слухати і чути дітей, максимально адаптуватися до всіх  думок і дій дітей. Ми своїх учнів просто любимо.

   Для моїх вчителів слова, яких я приведу нижче, не просто слова, це їх і моє педагогічне кредо, без якого я не бачу змісту в нашій вчительській  роботі.

 «Мені послана дитина. Це дорогий мій гість. Я вдячний їй за те, що вона є. Вона також покликана до життя, як і я. Це нас об'єднує, - ми є, ми - живі люди. Вона така ж як і я, вона - людина, і не майбутня людина, а нинішня, і тому вона  інша, як і всі люди. Я її приймаю, як всяку іншу людину. Я приймаю дитину. Я охороняю її дитинство. Я розумію, терплю, прощаю. Я не застосовую силу до неї, не пригноблюю її своєю силою, тому що я її люблю. Я люблю її і я вдячний їй за те, що вона є».

 Одним з парадоксальних  явищ в нашому житті є той факт, що діти прагнуть швидше стати дорослими, а подорослішавши, мріють повернутися в дитинство. Нам, вчителям, пощастило в тому плані, що, знаходячись серед дітей, ми все одно, не дивлячись на будь-який вік,  залишаємося дуже молодими. А інакше не можна. Тільки так можна зрозуміти душу дитини, тільки тоді вона потягнеться до тебе, довірятиме тобі, любитиме тебе, а значить, любитиме і твій предмет.

             І на нашу любов діти відповідають взаємністю. Я і мої вчителі можемо гордитися собою вже тільки тому, що наші випускники не забувають дорогу в школу. Коли я входжу в шкільний вестибюль, частенько бачу там і тих, хто закінчив школу минулого року, і тих, хто покинув її стіни п'ять - шість років тому. А наші Останні дзвінки і День Знань перетворюються на справжні свята  не тільки для винуватців торжества, але і для всіх жителів нашого села. У ці дні в шкільному фойє, як мовиться, яблуку ніде впасти. І ми - вчителі,  учні,  батьки, відчуваємо себе по-справжньому однією сім'єю. Я цьому щиро радію. Для мене дуже важливо, який імідж моєї установи.

  Позиціонуючи школу в соціумі, головним вважаю конструктивну співпрацю з батьками, створення своєрідного альянсу сім'ї і школи. Думаю, що єдино можливий спосіб звернення один до одного - прохання, з високим етичним рівнем взаємостосунків, що незмінно зберігається в будь-якій ситуації. У спільному діалозі головне - намітити конструктивний вихід з положення, що створилося, щоб у результаті і сім'я зміцнилася, і дитина відчула себе захищенішою і улюбленішою. Підліток - це не тільки «похідна» сім'ї, це і «похідна» школи, і того соціального середовища, в якому він перебуває, і вулиці, і своїх друзів, і подруг.  І не випадково педагогічним колективом був упроваджений проектний метод навчання, що охоплює не тільки учбову діяльність, але головним чином - позакласну: впорядкування джерел і колодязів, догляд за пам'ятниками, турбота про ветеранів і трудівників тилу, екологічні акції і багато що інше. Діяльність багатогранна, але головним чином направлена на  формування громадянсько - патріотичної свідомості і відношення до своєї малої Батьківщини. І  сьогодні в стінах рідної школи працює колектив, що складається практично на 60% з випускників нашої школи.

  Мене хвилює думка, яка не залишає мене останнім часом: дитина - це терен, дарована нам Богом. Десь прочитав і записав чудові слова: «…у наш духовно-збитковий час виховання дітей залишилося одним з небагатьох видів рятівної і в той же час цілком загальнодоступної духовної роботи. Праця  ради Дитини, є справжній християнський подвиг, і труднощі на цьому шляху - той рятівний хрест, на якому спокутуються наші власні гріхи. Дитина - це дар Божий: не тільки у значенні радощів, але і в значенні скорботи - як хресний шлях  порятунку, дарований нам. Це дар, даний нам завжди понад наші заслуги, дар милості Божої».

    Так хочеться, щоб в перших рядах інтелігенції були вчителі.. Як складно директору в цьому плані. І як важливо саме тому дотримуватися  людських заповідей: не ображай слабкого, не бійся сильного, не продавайся, не тріпочи перед начальством, не втрачай совісті на дрібному підлабузництві.

 Отже чи можу я сказати що я щасливий?

  Мені дуже близький вираз «важке щастя», Буває, що мрієш про щось, досягаєш постановлених цілей, але виявляється, що це або вже не потрібно, або не актуально. Буває…Не сумую, продовжую віддавати всього себе роботі. Інакше не можна.

     Але взагалі, я щаслива людина, тому що у мене все виходить.

 Я - директор школи! А директор школи - це організатор освітнього середовища, вчитель, вихователь, це стратегічний менеджер, тактичний менеджер, адміністратор, колега, менеджер за якістю, нижчестоячий посадовець, менеджер по персоналу, інноваційний менеджер, дидакт, це дипломат, психолог, конфліктолог, толерантолог,  правознавець, посадовець, працедавець, відповідач, позивач; він же економіст, бухгалтер, платник податків, ревізор, підприємець, а ще господарник, інспектор по техніці безпеки, санітарний лікар, будівник, дизайнер, виконроб, годувальник… Все перерахував? Напевно, не все, тому що директор - це, як говорять в народі, «і кравець, і жнець, і на дуді ігрець». Але перш за все директор - це  людина з своїми плюсами і мінусами.

 Що дозволило мені самому стати успішним в цьому житті? Поза сумнівом, це все-таки етичні людські цінності.

 Я знаю, що недобре порівнювати себе з іншими.

 Я знаю, що неможливо примусити когось любити себе; все, що я можу зробити, це - дозволити собі бути коханим.

 Я завжди вчуся прощати, практикуючи прощення.

 Я знаю, що пробачити один одного недостатньо… треба також пробачити самого себе.

 Я пам'ятаю, що ранити будь-яку людину можна всього лише за  декілька секунд, але лікування цих ран може зайняти довгі роки.

 Я зрозумів, що багатий не той, у кого більше, а той, хто потребує меншого.

 Я усвідомив, що дві люди можуть дивитися на одне і те ж… а бачити це по-різному.

 І  я твердо упевнений, що  не помилився у виборі своєї  професії.

nbsp; nbsp;