11 клас
Опрацювати матеріал підручника с. 158-166.
Виконати завдання 7, 11 на с. 159, зав. 17, с.160 (письмово).
Записати термін - повість-притча (с.162).
Перегляньте глоги за ссилкою (с. 164).
Домашнє завдання: Завдання 14, с.166.
https://youtu.be/TzuDPsSb-ms------ Ікебана
https://youtu.be/jzWr0S3ZS5w-----Бонсай
https://vid.112.ua/files/HR/2015/10/16/175043.mp4------Нецке
Тядо – чайна церемонія.
Фуросікі – жіноча хустка.
Журавлі – символ надії, благополуччя і щастя.
Сіно – чашка у стилі Сіно Сосіна, відомого майстра чайної церемонії.
Ікебана – мистецтво складання букетів.
Суміе – картини, написані тушшю.
Вабі – стиль простоти та скромності.
Міябі (яскрава краса) – естетичний принцип японського мистецтва.
Йодзю (натяк) – художній прийом недомовки.
Сабі – прекрасне і пронизливо-сумне почуття самотності.
Домашнє завдання: Дочитати повість Кавабата Ясунарі "Тисяча журавлів". Характеристика образів - Кікудзі, Фуміко, Юкіко, Тікако, пані Оота-сан.
Дати відповіді на питання тесту повісті Кавабата Ясунарі "Тисяча журавлів".
А) «Щоденник шістнадцятирічного юнака»; б) «Країна снігу»;
В) «Тисяча журавлів»; г) «Голос гір»;
Д) «Давня столиця».
2. Уповільненість і непослідовність сюжету в творах Кавабата покликані:
А) відтворити плин подій в ритмі самого життя;
б) передати людську відчуженість від світу;
в) відтворити стан людської психіки, почуттів.
3. Чайна церемонія в сюжеті роману «Тисяча журавлів» є:
А) тлом для основних подій;
б) основою оповіді, її внутрішнім змістом і суттю;
в) одним із елементів сюжету, частиною твору.
4. Кікудзі не цінує чайної церемонії, бо:
А) вважає обряд надуманим, формальністю; б) вважає обряд застарілим, несучасним;
В) в його родині не визнають цього обряду; г) противиться впливу Тікако через обряд.
5. Чайна церемонія у виконанні Тікако стає:
А) шляхом осягнення краси, гармонії світу; б) засобом досягнення мети, впливу на людей;
В) уроком давніх традицій, джерелом духовності.
6. «В його уяві виринула зграбна постать дівчини, її стримані, граціозні рухи, легка тінь листя на сьомзі й м’які відблиски світла на святковому кімоно та волоссі. Виразно бачив він червону серветку й рожеве крепдешинове фуросіко з білими журавлями», - такою Кікудзі побачив:
А) пані Ооту; б) Тікако; в) Фуміко; г) Юкіко.
7. Образ Фуміко є втіленням:
А) беззахисності, домашнього тепла; б) чистоти, недосяжного ідеалу;
В) минулого, що заважає щастю; г) палкого кохання, самовідданості.
8. Втіленням вишуканості, ідеальної природної краси в романі є:
А) квітка; б) чашка; в) хустка; г) глечик.
9. Кікудзі хотів відмовитись від кохання і одруження з Юкіко, бо:
А) дівчина йому не подобалася; б) Тікако плямує їхні стосунки;
В) захоплюється іншою – Фуміко; г) хоче сам обрати наречену.
10. Темою роману «Тисяча журавлів» є пошуки:
А) сімейного щастя; б) краси, чистоти, ідеалу; в) свого «я» у світі.
11. Змальовуючи історію Кікудзі, Кавабата зосереджує увагу на:
А) логіці подій; б) характерах героїв; в) моментах осяянь душі.
12. Індивідуальним стилем письменника називають:
А) стійку своєрідність, оригінальні риси його творчої манери;
Б) належність до певного напряму;
В) загальні особливості образного відтворення дійсності.
Опрацювати матеріал підручника с.179-181.
Конспект на тему "Театр абсурду".
Замалювати таблицю на с. 180.
Домашнє завдання: с. 179-181. Читати драму Макса Фріша "Санта-Крус".
Опрацювати матеріал підручника с. 181.
Фріш Макс
ФРІШ, Макс (Frisch, Max — 15.05.1911, Цюріх - 04.04. 1991, там само) — швейцарський письменник.Фріш народився у Цюріху і був звичайною дитиною, яка нічим особливим поміж своїх ровесників не вирізнялася. У 1924 р. він вступив на навчання до Цюріхської реальної гімназії. У 1931 р. почав вивчати германістику в Цюріхському університеті; дописував до газет. У 1932 р. помер його батько Франц Бруно Фріш, архітектор за фахом, і майбутньому письменникові довелося припинити навчання в університеті, він почав заробляти на прожиток журналістикою. У 1933 р. Фріш здійснив першу закордонну подорож, відвідавши Прагу, Будапешт, Белград, Стамбул, Афіни, Рим, а в 1935 р. вперше побував у Німеччині. Перші літературні публікації Фріша — романи «Юрг Райн-гарт» («Jiirg Reinhart», 1934) та «Відповідь із тиші» («Antwort aus der Stille», 1937) — були відзначені літературною премією імені К. Ф. Майєра (1938). У 1936 р. Фріш почав вивчати архітектуру у Вищій технічній школі в Цюріху, 1941 р. отримав диплом, а потім працював у архітектурному бюро аж до 1955 р. У 1939—1945 pp. його періодично мобілізовували в армію. Враження від служби на швейцарському кордоні стали підґрунтям публіцистичної книги «Аркуші з речового мішка» (« Blatter aus dem Brotsacke», 1940), у якій Фріш розмірковує над ставленням нейтральної Швейцарії до фашистської Німеччини, про початок Другої світової війни і про вплив політичних подій на свідомість пересічної людини. У 1943 р. письменник одружився із Констанцією фон Мейєбурґ, з якою вони аж до розлучення у 1950 р. виховували двох дочок і сина. У перші повоєнні роки Фріш захопився театром, велике враження на майбутнього драматурга справили зустрічі у Цюріху з Б. Брехтом (1948-1949).
П'єси «Знову вони співають» («Nun singen sie wieder», 1946), «Граф Едерланд» («Graf Oder-land», 1951), «Дон Жуан, або Любов до геометрії» («Don Juan, oder Die Liebe zur Geometrie», 1953), «Бідерман і палії» («Biedermann und die Brandstifter», 1958), «Андорра» («Andorra», 1961) зробили творчість Фріша популярною в усьому світі і перекладені багатьма іноземними мовами.
Перша повоєнна п'єса «Знову вони співають» — одночасно реквієм і попередження про небезпеку нового насильства над людством. Драматичні за своєю проблематикою, але втілені нерідко за допомогою трагікомічних засобів, філософські п'єси-притчі Фріша. розглядали актуальні проблеми недавньої історичної минувшини, пережитої європейськими народами, з нейтральної — швейцарської — точки зору. Драматург відтворював злободенні події, надаючи їм універсального загальнолюдського змісту.
Фріша-драматурга цікавлять метаморфози свідомості і непередбачувані вчинки персонажів. Герой п'єси «Граф Едерланд», сумлінно виконуючи обов'язки прокурора, невблаганного у ставленні до звинувачених, несподівано сам скоює жорстокий злочин, зарубавши сокирою людину, до якої зовсім не відчуває ненависті. Він діє, скоряючись агресивному імпульсові, а потім уже цілком свідомо стає ватажком розбійницької зграї. У цій майже неймовірній експериментальній ситуації виявляються два аспекти. Перший — порожнеча, спустошеність внутрішнього світу героя, який звик існувати функціонально і просто змінив у своєму статусі «плюс» на «мінус». Другий аспект цієї повоєнної п'єси Ф. пов'язаний із напруженими роздумами над трагічним досвідом людства, що знадилося на політичні і психологічні настанови фашизму. Фріш переймається питанням про те, як нормальна людина перетворюється на вбивцю і ката. Відповіді у п'єсі нема, але Фріш спонукає людей замислитися, а не пропонує готові рішення.
Жанр п'єси «Бідерман і палії» автор означив як «повчальна п'єса без моралі». Проте у цій сатиричній комедії є і повчальність, і мораль. Обиватель Бідерман впустив до свого дому терористів, які тягають до будинку каністри із бензином. Вони погрожують спалити все місто і в першу чергу — будинок свого господаря. Але Бідерман ні в чому не перечить непроханим постояльцям, він сам дає їм до рук сірники. Даремно хор пожежників, що пародіює хори в античних трагедіях, попереджує конформіста про небезпеку, страх паралізує його здатність до спротиву. Він переконує себе в тому, що біда його обмине, і, певна річ, стає першою жертвою терористів. У п'єсі відтворені роздуми Фріша про те, як сталося, що фашизм підкорив своїй диктатурі обивателів. Але у п'єсі є й другий план. Фріш намагається збагнути, чому обиватель не здатний піднятися над тією соціальною роллю, яку йому нав'язало суспільство.
Герой п'єси — хлопчик Андрі дійсно відчуває себе людиною, від якої всі відцуралися, бо саме так до нього ставляться чистокровні жителі Андорри. Насправді він не єврей, але цю національність йому нав'язали, і він звик до неї. Андрі добровільно бере на себе роль жертви. Суспільство, на думку Фріша, двічі завинило перед хлопчиком: воно зробило його ізгоєм і занапастило його. Загибель Андрі у фіналі сприймається як звинувачення будь-якого расизму.
Сюжети романів Фріша мають одну спільну рису: письменник розповідає про те, як герой шукає шлях до самого себе, прагне віднайти своє справжнє «я» — приховане, втрачене чи спотворене. Романіст виходить із того, що існування людини є багатоваріантним, кожен має право обирати собі професію та близьких людей, може на власний розсуд формувати свої стосунки із суспільством. Герої романів Фріша по-новому вибудовують свою біографію або ж переглядають її. Істотну роль у цьому процесі відіграє відречення від власного імені або, навпаки, вибір найбільш відповідного. На духовне формування Фріша помітний вплив справив данський філософ С. Кіркеґор, який підкреслював, що кожна особистість унікальна і обов'язок людини — максимально зосередитися на самому собі. «Не пізнай себе, а вибери себе», — напучував С. Кіркеґор. Неприязнь до звичайних імен пов'язана з тим, що таким чином людина від народження долучається до загалу, хоча для самоідентифікації достатньо простого «я». Фрішу ця думка здавалася продуктивною, тому що вона спонукала до відповідальності перед самим собою, примушувала людину активніше прагнути до реалізації свого покликання.
У романі «Штіллер» («Stiller», 1954) тюремні нотатки знаменитого скульптора починаються з розпачливого крику: «Я ж Штіллер!» Заплутавшись у стосунках з жінками, переживши творчу кризу, розчарувавшись у політиці, Штіллер рятується втечею до Америки і проводить там шість років. Це була спроба розпочати життя заново. Але чи була вона успішною? Читач може про це лише здогадуватися, тому що авантюрні походеньки, про які Штіллер охоче розповів в'язничному наглядачеві, явно вигадані. Для Фріша характерне змішування світу реального й уявного, його герої постійно фантазують, вигадуючи нові повороти у власній долі. Спроба Штіллера зайняти іншу життєву нішу виявилася невдалою, він змушений повернутися до самого себе.
Найпомітнішим твором Фріша є роман «Назовуся Ґантенбайном» («Mein Name sei Gantenbein», 1964). У традиційній реалістичній літературі читач звик мати справу з більш чи менш усталеним образом-характером. Натомість Фріш під оболонку одного образу заховав кілька облич-масок, які вкрай несподівано змінюють одна одну. Чергуються біографії і вчинки, професії і вік. Як хитромудрий перевертень, виникає Ґантенбайн, котрий у сусідньому абзаці трансформується у свого двійника Ендерліна, а потім з'являється ще одна постать-маска — чех на прізвище Свобода.
Читаючи роман, доводиться відгадувати, хто є хто, кому належать думка і вчинок, стежити за припливами і відпливами химерної фантазії. Таким чином автор створює відчуття присутності на момент створення його роману.
Ключ до структури книги містить фраза: «Я приміряю історії, як одяг!» Пригадується назва новели швейцарського класика Г. Келлера, вельми шанованого Фріша, — «Вбрання робить людей». Змальовуючи своїх персонажів на тлі різноманітних історій і ситуацій, автор створює незліченні варіанти психологічної та соціальної поведінки людей. Єдина повноправна дійова особа у романі — це оповідач. Усі інші персонажі — похідні від фантазії оповідача. Це він, очевидно, переживає пристрасну ліричну пригоду. І саме він уранці вирішує, що зустріч повинна залишитися єдиною. Хай і єдиний раз пережитий спалах почуттів виявиться короткою небанальною новелою.
Фріш звинувачував сучасне суспільство в тому, що у ньому все «репродукується», тобто склалася система уподібнень і наслідувань, життя стало нормативним, існує кілька розрекламованих споконвічних взірців, з яких виготовляються масові відбитки. Тому-то Фріш і не дозволяв собі використовувати розлогий цілісний сюжет, пов'язаний з окремими особистісними долями, а створював саме такі сумарні моделі.
Героїня роману Ділі — акторка, котра постійно змінює амплуа на сцені та в житті. Щоб не бачити і не знати зайвого, Ґантенбайн удає сліпого, але жарт затягнувся, і сліпота залишається єдиним, доступним для нього, способом існування. Що ближче до фіналу, тим більше вчинки Ґантенбайна нагадують поведінку Бідермана, котрий сліпо довірився паліям.
Другий двійник оповідача, біографію якого він примірює, — доктор філософії Фелікс Ендерлін, — відіграє у романі другорядну роль. Рівно рік він живе, чекаючи на смерть, яка йому нібито неминуче загрожує. Подібна ситуація має хрестоматійно екзистенціалістський характер: людина живе в очікуванні смерті і всупереч смерті. Ендерлін тримається мужньо, він зберігає свою таємницю і продовжує жити діловито й енергійно — так, наче про страшне пророцтво йому нічого не відомо. Все це викликає симпатію до Ендерліна. Тільки тоді, коли рік страшного чекання минув, він може тріумфувати. Але потім Ендерлінові стає сумно, адже надалі йому доведеться старіти, а знову набуте життя здається безглуздим. Ендерлін, займаючи очікувальну позицію, уособлює в романі розвинутий інтелект, який усе пізнав, усе спробував, а відтак і розчарувався в усьому.
Третій персонаж, якого оповідач виводить на передній план, — чех Свобода, — грає у цій драмі жалісливу роль чоловіка, котрого покинула дружина. У романі розглянуті всі варіанти його поведінки. Він може скиглити, вивергаючи потоки жалісливих слів, може залишатися великодушно мовчазним, а може у нападі гніву хапатися за армійську гвинтівку. Свобода не вибирає остаточно жодного з цих варіантів і від жодного не відмовляється, адже він існує лише у проекціях оповідача. Крім того, всі ці випадки вже надзвичайно багато разів відбувалися в житті й описувалися в книгах. Усвідомлення того, що все це вже було, паралізує волю Свободи, він нездатний діяти, не озираючись на минуле. Фріш, розглядаючи вчинки уявних персонажів, повторює свою думку про те, що людині, перевантаженій різноманітною інформацією та упередженнями, традиціями і досвідом, психоаналізом і модою, неймовірно важко зберегти органіку власної натури, вибрати себе, керуючись лише емоціями та здоровим глуздом.
На межі 60—70-х pp. творчість швейцарця Фріша здобула світове визнання. Він — почесний доктор Нью-йоркського та Чиказького університетів, лауреат шиллерівської премії, премії міста Єрусалим, премії німецьких видавців. Письменник багато подорожував. У 1966 р. він вперше відвідав СРСР, узявши участь в урочинах з нагоди ювілею Максима Горького. Тоді його вельми здивувала стереотипність виступів на ювілейній конференції — про це є згадка у щоденниках письменника. У 1986 р. Фріш відвідав Радянський Союз вдруге.
Протягом усього творчого шляху Фріш писав і публікував щоденники, які стали своєрідним коментарем до його художньої творчості. Щоденниковий характер має і одна з останніх повістей Фріша — «Монток» («Montauk», 1975). Дія повісті зосереджена на одному дні з життя письменника — 11 травня 1974 р. Він провів цей день у курортному селищі Монток на Лонг-Айленді, за 110 миль від Манхеттена, з американською журналісткою, котра не читала його книг, проте ставилася до нього із симпатією. Безтурботні, необтяжливі стосунки з Лінн спонукають автора згадати тих жінок, які залишили слід у його долі: Кете, котра стала прототипом Ганни у романі «Гомо Фабер»; Маріанну, його першу дружину і матір його дітей. Вагоме місце у повісті посідають і спогади про талановиту австрійську письменницю І. Бахман, взаємини з якою теж не були безхмарними. Фріш звинувачує себе у непостійності, він судить своє минуле так само суворо, як і герої його творів. Повість фрагментарна, спогади про далеке і недавнє минуле чергуються, а враження від Америки не заступають усталеного, сформованого образу того дому, у якому письменник жив у юності.
Остання повість Фріша «Людина з'являється в епоху голоцену» («Der Mensch erscheint im Holozan», 1979) значною мірою є антиподом попереднього твору. Якщо простір, у якому відбувається дія «Монтоку», видається безмежним, то в другій повісті простір звужений до мінімуму. Якщо у першій повісті герой інтуїтивно прагне продовжити молодість, то в другій предметом сумлінного аналізу стає старість. Колишній керівник промислової фірми, 73-річний Гайзер ізольовано живе у заміському будинку, який руйнується від старості. Негода розмила дороги, у будинку немає струму, закінчуються продукти. Людина у такій ситуації почувається вкрай самотньою. Але думки старого розсувають замкнутий простір, до контексту повісті входять цитати з Біблії, з міфів і наукових праць про походження життя на Землі. Таким чином у повісті увиразнюється думка про найбільшу цінність окремого людського життя, адже людина — повноважна частина людства.
Українською мовою твори Фріша перекладали М. Дятленко, Є. Попович та ін. В. Пронін
Домашня робота: Дочитати "Санта-Крус".
Опрацювати матеріал підручника с. 182-185. Скласти тези на тему "Постмодернізм".
Переглянути презентацію нижче
Домашнє завдання: Постмодернізм с. 182-185. Біографія Милорада Павича.
Опрацювати матеріал підручника с. 190-200.
Історична довідка
Хатшепсут (також може читатися як Хатшепсоуі, що означає «Найшанованіша з усіх жінок») — була п'ятим фараоном Вісімнадцятої династії Стародавнього Єгипту. Більшістю єгиптологів вона вважається найуспішнішою з жінок-фараонів Єгипту.
Вважається, що Хатшепсут була співправителем держави приблизно з 1479 по 1458 рік до н. е. Вона є однією з перших відомих цариць-регентів в історії (поруч із Мернейта Першої династії) та другою жінкою, яка формально мала владу «Володаря Верхнього та Нижнього Єгипту» (після цариці Собекнеферу Дванадцятої династії).
Цариця Хатшепсут була донькою третього фараона XVIII династії Тутмоса I і цариці Яхмес (Яхмос). Таким чином, вона припадала онукою засновнику Нового царства фараону Яхмосу I. За життя батька Хатшепсут стала «Дружиною Бога» — верховною жрицею фіванського бога Амона.
Хатшепсут мала всього одну рідну сестру Нефрубіті, а також трьох (або чотирьох) молодших єдинокровних братів Уаджмоса, Аменмоса, Тутмоса II і, можливо, Рамоса, — синів її батька Тутмоса I і цариці Мутнофрет. Уаджмос і Аменмос, два молодших брата Хатшепсут, померли ще в дитинстві. Тому після смерті Тутмоса I вона вийшла заміж за свого єдинокровного брата Тутмоса II (сина Тутмоса I і другорядної цариці Мутнофрет), жорстокого і слабкого правителя, котрий правив всього неповних 4 роки (1494—1490 до н. е.; Манефон налічує цілих 13 років його правління, що, швидше за все, помилково). Таким чином, була збережена спадкоємність царської династії, тому що Хатшепсут була чистої царської крові. Те, що Хатшепсут згодом стала фараоном, фахівці пояснюють досить високим статусом жінки в Стародавньому Єгипті, а також тим, що престол в Єгипті переходив по жіночій лінії. Крім того, зазвичай вважається, що така сильна особистість, як Хатшепсут, досягла значного впливу ще за життя свого батька і чоловіка і фактично могла правити замість Тутмоса II.
У Тутмоса II і «головної царської дружини» Хатшепсут була дочка Нефрура, яка носила титул «Дружина Бога» (верховної жриці Амона) і яку зображали у вигляді спадкоємиці престолу, і яка можливо була Мерітра Хатшепсут. Окремі єгиптологи оскаржують те, що Хатшепсут була матір'ю Мерітри, але більш імовірним видається зворотне — оскільки ім'я Хатшепсут носили тільки ці дві представниці XVIII династії, що може вказувати на їх кровну спорідненість. Зображення Нефрури, вихователем якої був фаворит Хатшепсут Сенмут, з накладною борідкою і локоном юності часто трактуються як доказ того, що Хатшепсут готувала собі спадкоємицю, «нову Хатшепсут». Однак спадкоємцем (а пізніше і співправителем Тутмоса II) все ж вважався син її чоловіка і наложниці Ісіди, майбутній Тутмос III, одружений спочатку на Нефрурі, а після її ранньої смерті — на Мерітрі.
Давні історики стверджували, що Хатшепсут перебувала на престолі приблизно 22 роки. Josephus пише, що вона правила 21 рік та 9 місяців, тоді як Africanus стверджує, що її правління тривало 22 роки.
При Хатшепсут Єгипет процвітав в економічному плані. Встановлювалися класичні рабовласницькі відносини, велася активна торгівля.
Домашнє завдання: Як би ви завершили цей твір?
Відповіді чекаю на вайбер.
Приготуватися до К. р. Повторити тему "Література другої половини ХХ - початку ХХІ ст."
Початковий та середній рівні (кожна правильна відповідь - 1 бал)
1. Сантьяго більше не снилися ані шторми, ані бійки; коли він засинав, то часто бачив уві сні:
а) дружину;
б) левів;
в) велику рибину;
г) свою молодість.
2. Мандруючи морем упродовж трьох діб, Сантьяго:
а) зовсім не помічав природи довкола себе;
б) нервував через самотність;
в) постійно спілкувався з природою;
г) читав молитви.
3. Одна з основних проблем твору Е. М. Гемінгвея "Старий і море":
а) взаємини батьків і дітей;
б) стосунки людини з природою;
в) крах романтичних ілюзій;
г) утрата сенсу життя.
4. Потворне в зовнішньому та внутрішньому світі у повісті Я. Кавабати втілює:
а) Юкіко;
б) Фуміко;
в) Тікако;
г) Оота-сан.
5. Твір М. Павича "Скляний равлик" є зразком літератури:
а) модернізму;
б) потоку свідомості;
в) постмодернізму;
г) екзистенціалізму.
6. Характерна ознака твору М. Павича "Скляний равлик":
а) нульовий градус письма;
б) віртуальний історизм;
в) потік свідомості;
г) чоловіча та жіноча версії подій.
Достатній рівень (кожна правильна відповідь - 1,5 бала)
7. Завершіть речення: "Драма-притча" - це ...
8. Зазначте ім'я автора й назву драматичного твору, у якому йдеться про можливість для людини змінити своє життя.
Високий рівень (3 бали - за грамотне розкриття теми)
9. Напишіть есе на одну з тем на вибір.
а) Людина й природа у творах Е. М. Гемінгвея та Я. Кавабати.
б) Журавлі, яких людина шукає все життя.
Відповіді чекаю на вайбер.
Переглянути біографію Маркуса Зузака
Справжнім тріумфом Зузака став роман «Крадійка книжок» (2005), в основу якого лягли враження його батьків від подій Другої світової війни. Ірраціональність і реалізм, дитячі захоплення й політичні події, а передусім – розповідь від першої особи, якою є сама Смерть (точніше – «сам Смерть», бо цей персонаж там чоловічого роду) – все це зробило книжку не просто бестселером, а знаковою подією в літературі. Її називали «вибухом свідомості» і «найнезвичайнішим романом нового часу». Книжка була удостоєна кількох премій, 2013 року за романом знято фільм. Роман «Крадійка книжок» (2005) нині перекладений тридцятьма мовами, зокрема, українською. Серед досягнень роману: найвища позиція 4 в рейтингу Amazon.com, у списку бестселерів «Нью-Йорк Таймс», а також у аналогічних рейтингах Бразилії, Ірландії та Тайваню. Книжка входила до п’ятірки книжок, які найбільше купують, у Великій Британії, Іспанії, Ізраїлю, Південній Кореї. Успішною стала також екранізація твору (в українському прокаті – «Книжковий злодій», 2013).
Роман Зузака «Крадійка книжок» став подією в сучасному літературному житті зовсім не випадково. Молодому авторові пощастило потрапити в літературний мейнстрим, причому як змістовий, так і формальний. Письменник, хоч і напівнімець/напівавстрієць, народився далеко від Німеччини й Австрії, та й узагалі Європи. Від подій Другої світової війни його відділяють 30 років – така часова відстань дає змогу сприймати й оцінювати страхітливі події відсторонено й зважено. Сприйняття Зузаком гітлеризму є не таким особистісно загостреним, як у тих, хто відчув його в атмосфері концентраційних таборів та просякнутої димом крематоріїв Європи. Йдеться передовсім про європейських письменників Генріха Бьолля, Пауля Целана (як представників «Групи 47»), Еріха Марію Ремарка, Бертольта Брехта, а також американця Ернеста Міллера Гемінґвея та ін. Водночас велику роль в осмисленні Маркусом долі людей відіграли правдиві історії про події, свідками яких були його батьки. «Їхні історії завжди нагадували мені, звідки я, – зізнавався Зузак в одному з інтерв’ю. – Труднощі, через які пройшли мої батьки, і їхня боротьба за те, щоб влаштувати життя – ось ймовірна основа усього, чого я досяг. Думаю, без історії ми всі були б порожніми». Роман «Крадійка книжок» містить усі риси т. зв. графічної літератури. Комікси, графічні романи, японські манґа тощо – усе це є віддзеркаленням світової тенденції до візуалізації тексту, коли сюжет літературного твору представлений через малюнки, а текст або відсутній узагалі, або відіграє допоміжну роль. Не забуваймо також, що відомі персонажі, як-от 5 Видання роману М. Зузака «Крадійка книжок» Супермен, Бетмен, Людина-Павук, Капітан Америка та ін., – усі вони народилися саме в коміксах. Однак справа не обмежується лише малюнками, хоча ними й рясніють сторінки роману «Крадійка книжок». Сам сюжетний хід, коли новий текст пишеться на зафарбованому старому тексті, як свого часу створювався палімпсест – твір, написаний на сторінці, з якої стерли попередній текст, – є своєрідним втіленням потенціалу «графічної літератури». Саме палімпсестність є важливою ознакою постмодерністської літератури. Варто додати, що сторінками, які слугували для написання «твору в творі», були аркуші книжки Адольфа Гітлера «Моя боротьба», тож поєднання Зузаком усіх цих елементів сприяє розширенню його читацької аудиторії. У романі про крадійку книжок є оповідач (наратор), який одразу викликає шок, – це Смерть. І вона має лише одну споконвічну роботу – збирати душі померлих і спроваджувати їх до потойбіччя. Отже, саме від неї ми дізнаємося, що «це коротка історія, у якій також ітиметься про: дівчинку; деякі слова; акордеоніста; деяких фанатичних німців; єврейського кулачного бійця; і безліч крадіжок». Вона є не лише наратором у цьому творі, а й веде бесіду з читачем, часто ставлячи запитання, тим самим перетворюючи читача на учасника описаних подій. Звісно, кожна людина не хоче і боїться смерті, адже людське «серце труну ненавидить і в сні» (Шарль Бодлер). Чому ж тоді роман Зузака закінчується, сказати б, «дзеркально протилежною» фразою, що її 6 Кадр із фільму «Книжковий злодій» за романом М. Зузака. Реж. Б. Персівал. США. 2014 виголошує Смерть: «Мене переслідують люди»? Чи не тому, що людська жорстокість, та ще й прихована за багатослів’ям різноманітних «фюрерів», дає Смерті такий «обсяг роботи», що навіть вона втомлюється? Звісно, читачі не можуть достеменно реконструювати зміст тієї книжки, яку писала Лізель і підібрала Смерть. Але для твору Зузака це й не є обов’язковим, так само, як не є обов’язковим читати «від альфи до омеги» той роман, що його писав Майстер, головний герой твору Михайла Булгакова. Головне інше: в обох творах ці «не до кінця відомі» книги формують оповідь, є їхніми сюжетотвірними центрами. Зузак невипадково описує створення кількох книжкових історій, адже це ще одна грань розвитку образів Книжки, Слова та їхнього Читача як структурносмислового каркасу роману «Крадійка книжок». Наприклад, алегорію казки-притчі «Струшувачка слів» можна витлумачити як незнищенність єдиного слова правди, котре спроможне здолати всі хащі брехні та облуди й прокласти в них стежку до істини. Однак всі явні та приховані ниточки оповіді, всі реалістичні та містичні елементи, всі алегоричні й фактичні фрагменти, – усе це підпорядковане одній домінантній ідеї. І ідея ця – людяність перемагає усе! Для чого білошкірий Руді вимазався вугіллям і тим самим «кинув виклик світові»? Фактично це був виклик нацизму, на який він наважився у самому лігві нацизму. Чому стосовно Рози й Ганса Губерманнів слова «Мама» і «Тато» пишуться з великої літери? Тому що вони є справжніми героями роману «Крадійка книжок», які попри все зберегли свою людяність! 7 Отже, поруч зі всіма технічними новаціями й модерною технікою в романі Зузака є головне – глибокий гуманізм.
Читати бестселер "Крадійка книжок".
Домашнє завдання: Завершити речення: "Найбільше у романі М. Зузака "Крадійка книжок" мене вразило..."
Домашнє завдання: Характеристика образів.
11 клас - розумнички!
Всього вам найкращого в новому житті!
Опрацювати навчальний матеріал підручника (антиутопія, біографія письменника).
Читати антиутопію Дж. Орвелла "1984".
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: Дочитати роман Дж. Орвелла "1984".
Слово вчителя
— В історії літератури ХХ ст. Орвелл відзначився своїми знаменитими антиутопіями. Попри те, що в цьому жанрі він мав талановитих попередників (Е. Замятіна, О. Хакслі), саме Орвелл перетворив антиутопію на грандіозну сатиричну притчу. Тоталітаризм як придушення духовної незалежності людини, перетворення її на ґвинтик Системи, викорінювання будь-якого інакомислення, поневолення приватного, інтимного життя людини, зрештою, встановлення диктатури — усі ці сутнісні ознаки тоталітарної держави Орвелл відтворив із разючою силою сатиричного узагальнення, політичного провидіння. Його книги впродовж тривалого часу були зразком соціальної антиутопії, що розкрила характерні прикмети страшної соціально-політичної хвороби ХХ ст. — тоталітаризму.
Аналітична робота (запис до зошитів)
♦ Хоча лінія роману нерозривна, його можна поділити на три умовні частини. Ознайомтеся зі схемою «Композиція роману Джорджа Орвелла «1984»» й занотуйте її до зошитів.
39-річний Вінстон Сміт → у помешканні (як і всюди) плакат: «Старший Брат наглядає за тобою» → Міністерство Правди (Мініправда): Лондон — головне місто Першої Військово-Повітряної Зони провінції Океанії → Міністерство Миру (Мінімир), Міністерство Любові (Мінілюб), Міністерство Достатку (Мінідостаток) → член Внутрішньої Партії О’Брайєн → сон Вінстона (про матір і батька, що зникли під час чисток) → Проли — люди-істоти, зведені до рівня тварин → Саймі: «Словник з Новосуржу» — видалено непотрібні слова → крамничка старих речей — крамар Чаррингтон.
Кохання до Джулії → зникнення Саймі → дім О’Брайєна, його обіцянки прийняти до Братства → зміна зовнішнього ворога (з Євразії на Остазію) → книга Гольдштейна про поділ суспільства на три класи (Вищих, Середніх і нижчих) та наміри стримувати розвиток суспільства засобами війни задля затримання зростання виробництва побутових та продовольчих товарів; за Гольдштейном, головна мета Партії — завоювання всієї земної кулі та знищення можливості незалежної думки → арешт Вінстона та Джулії — Чаррингтон виявився працівником Поліції думок.
В’язень за номером 6079 → О’Брайєн виявився з «ними, тобто з партією» → тортури → перший етап відновлення Сміта («навчання») → другий етап — «розуміння» → О’Брайєн пояснює героєві, що об’єктом влади є влада (так само, як об’єктом репресій є репресії, а об’єктом тортур — тортури); влада заради самої влади — ось чого прагне Партія Океанії О’Брайєн уважає, що сама по собі людина — ніщо, тільки всередині системи вона здобуває безсмертя; на думку члена Внутрішньої Партії, остання повністю підпорядкувала собі матерію, оскільки змогла підкорити свідомість: ««яким чином одна людина доводить своє право на владу над іншою, Вінстоне?» Вінстон задумався. «Змушуючи її страждати»,— сказав він» → відмова від кохання (практично — зрада) → кафе під каштаном → «Він здобув цю перемогу над самим собою. Він любив старшого Брата».
Творче завдання
♦ Напишіть невеликий твір-есе, у якому дайте відповідь на запитання: «У цій антиутопії держава змінює людей. Для чого вона це робить? Поміркуйте: що потрібно, аби цього уникнути?».
Узагальнювальне слово вчителя
— Зображуючи певну політичну систему, автор постає новатором. Новаторство орвелла полягає в тому, що:
♦ у романі «1984» письменник відштовхнувся не лише від великих традицій, а й від сучасності, яка дала багатий матеріал для антиутопічних настроїв;
♦ засобом сатиричного осмислення обрав гротеск (усе у суспільстві, змальованому в «1984», алогічно до абсурду, а наука й технічний прогрес є лише знаряддям контролю, управління та пригнічування);
♦ сатира Орвелла охопила всі інститути тоталітарної держави — ідеологію (партійні лозунги пропагують: «війна — це мир, воля — це рабство, байдужість — це сила»), економіку (народ, крім членів Внутрішньої Партії, голодує, запроваджено талони на тютюн та шоколад), науку (історію постійно переписують), правосуддя (за жителями океанії постійно шпигує Поліція думок);
♦ зміст твору — це роман про кохання, яке вмерло (а саме: а) спочатку це історія кохання Вінстона та Джулії, історія несміливого протесту, що переріс у бунт проти абсурду; б) тортури над героєм, знищення всього людського в ньому; в) герой цілком знищений, зрадив кохану, мозок порожній, душа вигоріла, адже остання найстрашніша фраза роману — «Він любив старшого Брата»);
♦ роман витримано у строгих тонах — простота викладу, незначні характеристики, лаконізм опису подій.
Отже, не дивно, що твір зажив популярності він відкрив світу очі на реальність небезпеки, якою загрожувала людству більшовицька держава-потвора. І завдяки йому Європа та світ стали обережнішими свого часу відомий англійський письменник Дж. Вейн написав: «Не певен, що прихід тоталітаризму до Європи затримали два романи — «1984» Орвелла та «ніч ополудні» Еестлера, проте вони відіграли у цьому велетенську роль». Поза всякими сумнівами, у тому, що Європа врятувалася від страхіть тоталітаризму, неабияка заслуга Джорджа Орвелла.
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Прочитати п’єсу «Матінка Кураж та її діти» Б. Брехта.
