Щоб визначити магнітний азимут на місцевий предмет за допомогою компаса, треба стати обличчям до цього

предмета і зорієнтувати компас, потім, утримуючи компас в орієнтованому положенні, встановити візир так, щоб візирна риска — проріз — мушка збігалися з напрямом на місцевий предмет (мал. 198). У цьому положенні позначка на лімбі проти покажчика біля мушки — це величина прямого азимута на місцевий предмет.

Зворотний азимут — це напрям від місцевого предмета до свого місцезнаходження. Від прямого азимута він відрізняється на 180°.

Щоб визначити зворотний азимут, треба до прямого кута додати 180° — у тому разі, якщо він менше I8Oo, або відняти 180°, якщо він більше 180°.

Під час руху за азимутом потрібно знати магнітні азимути з кожного пункту на маршруті руху та відстані між пунктами руху «в парах кроків»— «п-кр.» (у чоловіка середнього зросту два кроки приблизно дорівнюють 1,5 м). Ці дані командир відділення й оформляє у вигляді схеми маршруту руху або таблиці (мал. ).

Коли переходять від одного пункту до другого, то дотримуються напряму на орієнтири, а відстань підраховують «у парах кроків». На початкових зворотних пунктах за визначеним азимутом за допомогою компаса знаходять напрям руху. В цьому напрямі вибирають і залам "ятовують або більш віддалений орієнтир (допоміжний), або розміщений ближче до зворотного пункту маршруту руху (проміжний) орієнтир. Якщо з проміжного орієнтиру не. видно зворотного пункту, то визначають наступний орієнтир.

Уночі як проміжні (або допоміжні) орієнтири використовують силуети місцевих предметів, вогні, яскраві зірки. Якщо такої можливості немає, то компас з вільно опущеною стрілкою весь час тримають перед собою в орієнтованому положенні, а за напрям руху приймають пряму, що проходить через проріз мушки.

 § 18 Ст. 153-157

Тема. Основи військової топографії. Складання опису місцевості. 

Рельєф місцевості та його зображення на картах 
 Спосіб горизонталей як основний спосіб зобра- ження рельєфу на топографічних картах. Рельєфом місцевості (іл. 33.1) називають сукупність різних нерів- ностей на земній поверхні. Розрізняють основні форми рельєфу: гора (горб), хребет, улоговина, сідловина, ло- щина (видолинок). Рельєф місцевості на планово-кар- тографічних матеріалах зображають за допомогою ві- дповідних умовних знаків, що повинні відповідати та- ким умовам: докладно й точно показувати розміщення всіх форм його нерівностей, що характеризують розч- ленованість та уступоподібність місцевості; забезпечу- вати визначення висот окремих точок місцевості й перевищення цих точок над іншими; напрямок схилів та їхню крутизну; наочно зображувати рельєф, щоб найкраще уявляти справжній ландшафт місцевості. На сучасних топографічних картах і планах рельєф зображують горизонталями, що доповнюються абсолютними позначками та бергштрихами (іл. 33.2). Спосіб горизон- талей для зображення рельєфу земної поверхні запропонував в 1791 р. Жан Дюпен-Трі- ель для побудови карти Франції. Цей спосіб найоб’єктивніший, простий, надає змогу ге- ометрично найточніше передати форму рельєфу та відобразити його особливості. Іл. 33.2. Зображення рельєфу місцевості горизонталями Горизонталі — це замкнуті лінії, що проходять через точки місцевості з однаковою абсолютною висотою. Якщо уявно розрізати фізичну поверхню Землі рівневими поверх- нями, які рівновіддалені одна від одної, як це зображено на іл. 33.3 а, то кожна лінія перерізу матиме вигляд замкненої кривої і постійну абсолютну висоту; отже, вона є горизонталлю. На місцевості берегові лінії (межа води і суші) ставків, озер є горизонталями. Іл. 33.1. Приклад рельєфу місцевості 151 а б Іл. 33.3. Принцип зображення рельєфу горизонталями (а) і горизонталі на топографічних картах (б) Задану віддаль h між сусідніми січними площинами називають висотою перерізу рельєфу (іл. 33.3 а). Висоту перерізу можна також визначити як різницю висот двох су- сідніх основних горизонталей на карті. Основними називають такі горизонталі, які відда- лені одна від одної на прийняту для даної карти висоту перерізу рельєфу. Основні гори- зонталі на картах позначають суцільною лінією коричневого кольору. Іноді за нормаль- ної висоти перерізу важливі подробиці рельєфу не відтворюють, тому що вони знахо- дяться між січними площинами. У цьому разі на карті проводять половинні горизонталі (напівгоризонталі) через половину основного перерізу рельєфу пунктирними лініями з довжиною рисочок 4 мм і відстанню між ними 1–2 мм. Якщо подробиці рельєфу не мо- жна зображені половинними, застосовують допоміжні горизонталі, які проводять також пунктирними лініями, тільки з коротшими рисочками, ніж у половинних (іл. 33.3 б). Горизонталі та інші умовні знаки природних форм рельєфу зображають коричневим кольором, а штучні форми рельєфу — чорним. На картах горизонталі викреслюють су- цільними лініями коричневого кольору завтовшки 0,1 мм. Для збільшення виразності ре- льєфу і полегшення читання карти, якщо висота перерізу рельєфу 1, 5, 10, 20 і 40 м, ко- жну п’яту основну горизонталь з позначками, кратними відповідно 5, 25, 50, 100 і 200 м, зображають товстішою (0,25 мм) коричневою лінією. Такі горизонталі називаються по- товщеними. За висоти перерізу 2,5 м потовщують кожну четверту горизонталь з позна- чками, кратними 10 м. Висоту основних і потовщених горизонталей підписують цифрами коричневого ко- льору. Цифри пишуть так, щоб їх верх був спрямований убік збільшення висоти (підви- щення схилу). Висоти основних горизонталей завжди кратні висоті перерізу рельєфу. Горизонтальна відстань між двома суміжними горизонталями називається закла- денням d (іл. 33.3 а). Горизонталі мають такі властивості: • усі їхні точки мають однакову абсолютну висоту, яка відрізняється від висоти точок сусідньої горизонталі на висоту перерізу рельєфу; • усі горизонталі, що замикаються в межах аркуша карти, указують на підвищення чи улоговину, які позначають підписами відміток і бергштрихами; • що більше горизонталей на схилі, то він вищий — за кількістю горизонталей можна визначити перевищення одних точок місцевості над іншими; • що ближче горизонталі розміщені одна від одної, то схил є крутішим і кут нахилу міс- цевості більшим — за величиною закладання (за відстанню між горизонталями) можна визначити крутизну схилу в градусах;  • найкоротша відстань між двома горизонталями — перпендикуляр до них, що відповідає напряму найбільшої крутизни. Отже, напрям схилу в кожній його точці перпендикуля- рний до горизонталей; • вододільні лінії та осі видолинків перетинаються горизонталями під прямим кутом; • горизонталі на карті не перетинаються (за винятком зображення найбільшого уступу) і зберігають подібність відповідних їм ліній на місцевості, утворених у результаті уяв- ного перерізу рельєфу площинами. Іл. 33.4. Зображення типових форм рельєфу горизонталями: 1 — гора (висота); 2 — хребет; 3 — котловина; 4 — лощина; 5 — сідловина Отже, горизонталі на карті точно передають форми рельєфу, їхнє розміщення та по- єднання. Зазначмо, що горизонталі не дають наочного просторового уявлення про рельєф місцевості. Гора зображується замкненими горизонталями (іл. 33.4.1) й котловина (іл. 33.4.3) зображується такими самими замкненими горизонталями, і відрізнити їх можна тільки за на- прямком схилів. Для цього на одній або кількох горизонталях проводять скат-штрихи (берг- штрихи) убік пониження схилу. Хребет (іл. 33.4.2) і лощина (іл. 33.4.4) зображуються гори- зонталями, що мають витягнуту форму: у хребта — убік пониження, а в лощини — підви- щення. У хребта скат-штрихи проводять від горизонталі з випуклої сторони, а в лощини — з увігнутої (іл. 33.4). Сідловина зображується горизонталями, які з двох боків позначають вершини, що розходяться у протилежних напрямках (іл. 33.4.5). Скелі, урвища, круті схили ярів, ями, кургани тощо зображують на планах і картах зубцями, а насипи і виїмки залізничних ліній — рисками. Визначення абсолютних і відносних висот за топографічною картою. Крім го- ризонталей, рельєф на картах зображають відмітками абсолютних висот характерних точок рельєфу — вершин гір чи горбів, дна улоговин, сідловин, тальвегів, перегинів схи- лів. У поєднанні з горизонталями відмітки висот полегшують визначення за картою на- прямів схилів, перевищень тощо. Абсолютною висотою точки місцевості називають її висоту в метрах над рівнем моря. За початок відліку висот на картах беруть рівень Балтійського моря (нуль крон- штадтського водомірного посту). Висоти в метрах над рівнем моря, підписані на картах, 153 називають відмітками. Позначають їх арабськими цифрами біля характерної точки з то- чністю до 0,1 м. Перевищення однієї точки місцевості над іншою називається відносною висотою; вона може бути одержана як різниця абсолютних висот точок (іл. 33.5). Висоти точок місцевості над рівнем моря (абсолютні висоти) визначають по карті за допомогою відміток висот горизонталей і прийнятої на карті висоти перерізу рельєфу. Якщо точка розміщена на горизонталі, то її абсолютна висота дорівнює значенню відмітки цієї горизонталі. Наприклад, на іл. 33.6 горизонталь з відміткою 200 проходить через сарай. Це означає, що сарай розміщений на висоті 200 м. Іл 33.5. Абсолютні й відносні висоти точок Іл. 33.6. Визначення висот і взаємного перевищення точок по карті У разі, коли горизонталь не має підписаної відмітки, її значення визначають за від- мітками інших горизонталей або висот точок місцевості. Наприклад, потрібно визначити висоту точки місцевості, на якій перебуває окремий камінь (іл. 33.6). Умовний знак окремого каменя розміщений на горизонталі без відмітки. Штрихи (покажчики схилів) на горизонталях показують, що схил знижується убік струмка. Ліво- руч від горизонталі з окремим каменем знаходиться стовщена горизонталь з відміткою 200. Висота перерізу дорівнює 10 м. Отже, горизонталь, яка проходить через умовний знак окремого каменя, має позначку 190, яка і є висотою точки. Якщо точка розташована між горизонталями, то її абсолютну висоту визначають за значенням відмітки висоти однієї із цих горизонталей. Для цього до значення відмітки висоти горизонталі додають або від неї віднімають (залежно від положення точки щодо горизонталі) ту частину висоти перерізу, на яку точка віддалена від горизонталі. Наприклад, потрібно визначити висоту розвилки польових доріг (іл. 33.6). Точка розміщена приблизно на ¾ величини закладання від нижньої горизонталі, що має відмі- тку 220, і на ¼ — від верхньої горизонталі з відміткою 230. Висота перерізу рельєфу дорівнює 10 м. Унаслідок цього поправка до нижньої горизонталі становить 7,5 м, а до верхньої горизонталі — 2,5 м. Додавши поправку до значення відмітки нижньої горизо- нталі або віднявши її від значення відмітки верхньої горизонталі, отримаємо висоту то- чки на розвилці доріг: 220 м + 7,5 м = 227,5 м або 230 м – 2,5 м = 227,5 м. Взаємне перевищення точок місцевості визначають як різницю їхніх абсолютних ви- сот. Наприклад, перевищення висоти з відміткою 236,3 над оз. Глибоке (з відміткою 177,8) становить 236,3 м – 177,8 м = 58,5 м (іл. 33.6). Відносні висоти (глибини) обривів, рівчаків, вимоїн, насипів, виїмок визначають за значеннями підписів, що стоять поряд з умовними знаками.  Визначення зон видимості. Під час вивчення умов спостереження і маскування по ка- рті командирам підрозділів необхідно визначати взаємну видимість точок і поля невидимо- сті. Цей параметр визначають, вибираючи спостережні пункти, вогневі позиції, приховані підступи, а також коли треба встановити поля невидимості в секторі спостереження або ви- знчити, як проглядається місцевість з імовірних спостережних пунктів супротивника. Розглянемо способи визначення взаємної видимості точок за картою. Під час визна- чення взаємної видимості точок за картою треба взяти до уваги не лише позначки висот над рівнем моря, але і висоту місцевих предметів (лісу, кущів, будівель тощо) над рівнем землі. Такі дані беруть або з карти (надписів), або за даними розвідки місцевості. Взаємну видимість точок визначають за картою одним із таких способів. Спосіб зіставлення висот точок. Визначення за картою взаємної видимості зво- диться до того, щоб, не перебуваючи на місцевості, встановити наявність перешкод (то- пографічних елементів місцевості) у напрямку між точкою спостереження і об’єктом (ціллю). Користуючись горизонталями, розглядають за картою рельєф місцевості вздовж напрямку, за яким передбачається вести спостереження, і встановлюють, які нерівності або місцеві предмети можуть закривати видимість. Потім визначають по горизонталях абсолютні висоти спостережного пункту, можливого укриття і цілі. Іл. 33.7. Укриття нижче спостерігача (СП) і цілі (Ц) Іл. 33.8. Укриття вище спостерігача (СП) і цілі (Ц) Іл 33.9. Укриття нижче спостерігача (СП), але не вище цілі (Ц) Іл. 33.10. Наявність взаємної видимості точок на одному схилі залежно від форми схилу Для визначення взаємної видимості доцільно використовувати такі правила: • якщо між спостерігачем (СП) і ціллю (Ц) немає пагорбів або місцевих предметів, які мають позначки, що перевищують величину позначок (СП) і (Ц), то видимість між цими двома точками є (іл. 33.7); • якщо між спостерігачем (СП) і ціллю (Ц) є укриття (У), яке має більшу за величиною позначку, ніж відмітка СП і Ц, то видимість між СП і Ц відсутня (іл. 33.8); • якщо між спостерігачем (СП) і ціллю (Ц) є укриття (У), яке нижче СП, але вище Ц, то видимості між спостерігачем і ціллю може і не бути (іл. 33.9); у цьому випадку наяв- ність видимості залежить від віддалення укриття (У) від цілі (Ц); що ближче таке укриття (У1) до цілі, то більше воно буде закривати видимість цілі, і навпаки; • якщо точки розташовані на одному схилі, то видимість між ними буде залежати від форми цього схилу (іл. 33.10), на рівному і вигнутому схилах всі точки звичайно спосте- рігаються, якщо не перешкоджає рослинність або місцеві предмети, а на випуклому і хвилястому схилах такої видимості може і не бути.  Іл 33.11. Визначення взаємної видимості точок побудовою трикутника У певних випадках взаємну видимість точок визначають легко, без використання будь- яких обчислень або графічних креслень. Це можливо за умови, що між спостерігачем і ціллю немає пагорбів і місцевих предметів. Однак на практиці не завжди буває можливим визначити взаємну видимість так, як у вказаному вище прикладі. Стосовно окремих пагорбів і місцевих предметів може ви- никнути сумнів щодо їх перешкоджання взаємній видимості. У таких випадках питання про наявність взаємної видимості необхідно вирішувати шляхом графічних креслень, за- стосовуючи спосіб побудови трикутника або побудови скороченого профілю. Якщо висота укриття перевищує висоту спостережного пункту, але є меншою, ніж висота цілі, або навпаки, видимість цілі встановлюють побудовою трикутника (іл. 33.11). Визначення і позначення на карті полів невидимості. Полями невидимості назива- ють закриті ділянки місцевості, яких не видно з пунктів спостереження. Залежно від на- явності часу їх визначають приблизно (без графічних креслень) або способом побудови профілів місцевості. Ця задача полягає в знаходженні кордонів полів невидимості. Наближене визначення полів невидимості. Спочатку на карті визначають і виявляють у напрямку спостереження ті об’єкти місцевості, які можуть заважати огляду. Потім око- мірно визначають і проводять на карті найближчі до спостерігача межі полів невидимості. Ці межі зазвичай збігаються з лініями вододілів, узліссям, околицями населених пунктів. Згодом також окомірно встановлюють дальні межі невидимості за цими укриттями, тобто встановлюють положення точок місцевості за висотою відносно променю зору, який про- ходить від спостерігача через верх укриттів. Якщо треба, для визначення дальніх меж полів невидимості використовують спосіб побудови трикутника або спосіб обчислення. Поля невидимості, визначені за картою, уточнюють потім на місцевості. Спосіб побудови профілів місцевості дає змогу найточніше позначити на карті поля невидимості. Профілем називають креслення, яке зображає переріз місцевості вертика- льною площиною. Напрямок на карті, уздовж якого будують профіль, називають профі- льною лінією. Наносять профіль на міліметровому або розграфленому папері (іл. 33.12). 156 Іл. 33.12. Побудова повного профілю Якщо побудувати на карті поля невидимості в секторах спостереження з кількох спостережних пунктів, то отримаємо загальну картину полів невидимості в даній смузі місцевості, ділянки, які не проглядаються із жодного спостережного пункту, рекомендо- вано зафарбувати кольоровим олівцем: червоним — у розташуванні супротивника, си- нім — у нашому розташуванні (іл. 33.13). Іл 33.13. Визначення та позначення полів невидимості на карті 
1. Що таке рельєф? 2. Чим на сучасних топографічних картах позначають рельєф? 3. Що таке горизонталі? Які є види горизонталей? 4. Які властивості горизонталей? 5. Як визначають абсолютні та відносні висоти за топографічною картою? 6. Навіщо потрібно визначати зони видимості? 

 Географічна система координат. Система прямокутних координат
 Системою географічних координат називають систему, у якій розміщення точки на земній поверхні визначається кутовими величинами (широтою та довготою) відносно площини екватора та початкового меридіана. В Україні за початковий взяли меридіан Гринвіча. Відлік географічних координат ведуть від точки його перетину з екватором. На практиці цю систему застосовують під час використання бойових засобів дальньої дії (балістичних ракет, авіації тощо). Визначення географічних координат. Як відомо, паралелі та меридіани є елемен- тами градусної сітки, за допомогою якої визначають географічні координати об’єкта. За топографічною картою (іл. 34.1) їх можна визначити точно. Для цього рамку то- покарти поділено на відрізки, що дорівнюють 1’ (позначені почергово однією жирною і двома тонкими паралельними лініями). На кожному мінутному відрізку точками позна- чені поділки, що дорівнюють 10". Отже, для того щоб знайти географічні координати будь-якої точки, треба провести через неї до сторін рамки карти дві лінії, які відповідали б паралелі та меридіану, і прочитати на рамці значення широти й довготи з точністю до секунд. Визначимо для прикладу географічні координати точки г. Малиновська. Щоб установити широту точки (φ), відшукаємо найближчу до неї паралель. Це нижня рамка карти, на якій географічна широта підписана і становить 54°40’ пн. ш. Прикладемо лі- нійку вздовж нижньої рамки карти і плавно пересунемо її паралельно цій лінії до заданої точки. Побачимо за вертикальною рамкою, що зміщення відбулося на 2 точки, тобто на 20" убік зростання широти. Кількість мінут не змінилася. Тому географічна широта точки г. Малиновська становить 54°40’20" пн. ш. Аналогічні дії проведемо для визна- чення довготи (λ). Підписаний меридіан — це права внутрішня рамка карти — 18°07’30" сх. д. Прикладемо лінійку вздовж правої рамки карти і плавно пересуватимемо її паралельно до цієї лінії до заданої точки. Так, за горизонтальною мінутною рамкою та позначками секунд помітимо, що зміщення відбулося на 2’27" убік зменшення значення довготи. Тобто географічна довгота точки г. Малиновська — 18°05’03" сх. д. Іл. 34.1. Визначення географічних координат за топографічною картою 158 Визначення прямокутних координат. На топографічних картах нанесена прямо- кутна (кілометрова) сітка, яка дає змогу встановити прямокутні координати будь-якої точки на карті. Прямокутні координати — це система координат, у якій віссю X прийн- ято осьовий меридіан 6-градусної зони, а віссю Y — екватор. Саме ці дві лінії (осьовий меридіан і екватор) під час проектування зони на поверхню циліндра стають прямими взаємно перпендикулярними лініями, решта меридіанів і паралелей є кривими. Точка пе- ретину осьового меридіана і екватора є початком прямокутних координат кожної зони. Прямокутні координати показують відстань у кілометрах до даної точки від еква- тора (координата X, яка може змінюватися від 0 до понад як 10 000 км на полюсах) і від осьового меридіана (координата Y, яка може змінюватися від 0 до 333 км на екваторі в місцях його перетину з крайніми західними і східними меридіанами зони) (іл. 34.2). Іл 34.2. Зональна система прямокутних координат На топографічні карти нанесено лінії через кожний 1 км або 2 км і паралельні осям X та Y. Вони утворюють кілометрову сітку, що покриває карту системою однакових за площею квадратів. Біля рамок карти підписані значення ліній кілометрової сітки. Двоз- начні числа, представлені великими цифрами біля горизонтальної і вертикальної ліній, використовуються для позначення квадрата, у якому розміщена шукана точка. При цьому спочатку записують показник нижньої горизонтальної лінії цього квадрата, а по- тім показник лівої вертикальної лінії. Щоб точніше визначити положення точки всере- дині квадрата, визначають її прямокутні координати з точністю до метра. Для цього з даної точки проводять перпендикуляри до південної і західної сторін квадрата і за допомогою масштабу вимірюють відстані до них. Отримані величини дода- ють до чисел відповідних кілометрових ліній. Визначимо, наприклад, прямокутні координати точки г. Дідова Гора (іл. 34.3). Від- шукаємо квадрат, у якому розташований заданий об’єкт. Спершу визначимо координату Х. Найближча горизонтальна лінія кілометрової сітки до точки має підпис 6065. Це озна- чає, що до цієї лінії від екватора 6065 км, або 6 065 000 м. За допомогою лінійки визна- чимо, що г. Дідова Гора розташована на карті на 1 см південніше за цю лінію. У масштабі 1:25 000 це відповідає відстані на місцевості 250 м. Оскільки на південь відстань до ек- ватора скорочується, то 250 м треба відняти від значення 6 065 000 м, тобто: 6 065 000 м – 250 м = 6 064 750 м. Отже, X — 6 064 750. 159 Іл. 34.3. Визначення прямокутних координат за топографічною картою Аналогічно за вертикальними лініями кілометрової сітки визначимо координату Y. Як бачимо, г. Дідова Гора розташована між вертикальними лініями з координатами Y (у метрах) 4 811 000 та 4 312 000, але ближче до другої, не досягаючи її на 4 мм. У мас- штабі карти це відповідає на місцевості відстані в 100 м. Отже, 4 312 000 м – 100 м = 4 311 900 м. Тобто координата Y — 4 311 900. Таким чином ми визначили прямокутні координати точки г. Дідова Гора: X — 6 064 750; Y — 4 311 900 (іл. 34.3). Координата X означає, що точка г. Дідова Гора розташована на відстані 6 064 750 м на північ від екватора. Перша цифра координати Y «4» означає, що точка лежить у 4-й геодезичній зоні. Осьовий меридіан цієї зони має координату Y 4 500 000. Тому решта цифр означає, що г. Дідова Гора розміщена західніше за осьовий меридіан 4-ї зони на 188 100 м (4 500 000 м – 4 811 900 м = 188 100 м). Використовуючи кілометрову сітку топографічної карти, можна виконати також зворотну задачу: позначити на карту точку за відомими прямокутними координатами. 

Домашнє завдання.

 § 18 Ст. 157-169